Карбогідрат-дефіцитний трансферін (CDT)

Лабораторне дослідження для визначення рівня сироваткового вуглевод-дефіцитного трансферину (УДТ). 
УДТ – один із найбільш специфічних маркерів хронічного алкоголізму.

Коли потрібно здавати аналіз Вуглевод-дефіцитний трансферин (CDT)?
- Діагностика хронічного вживання алкоголю.
- Оцінка ефективності терапії алкоголізму.
- Встановлення причин відхилення від норми інших лабораторних досліджень, пов'язаних зі зловживанням алкоголю.

Трансферин – білок сироватки крові та основний переносник заліза в організмі. Він являє собою з'єднання, пептидний ланцюг якого пов'язаний з двома розгалуженими вуглеводними ланцюжками, що містять залишки сіалових кислот на кінцях. Залежно від кількості залишків кислот розрізняють кілька ізоформ трансферину.
У сироватці крові здорових людей, які не страждають на алкоголізм, переважає тетра- і пентасіалотрансферин.

Тривале вживання великих доз алкоголю (40-60г етанолу і щодня, що відповідає 100-150 мл горілки) змінює нормальне співвідношення ізоформ трансферину в сироватці і призводить до підвищення рівня вуглевод-дефіцитних форм. До них відносять дисіало-, моносіало-і асіало-трансферини.

У нормі вміст вуглевод-дефіцитного трансферину у сироватці крові не перевищує 1,2%. Регулярне вживання алкоголю збільшує рівень УДТ у 10-15 разів. Підвищений вміст УДТ у сироватці крові зберігається до 14 днів після припинення вживання алкоголю.
Рівень УДТ оцінюють у відсотках, оскільки абсолютні значення вмісту трансферину значно різняться залежно від індивідуальних особливостей та стану організму.

УДТ – найбільш специфічний маркер, що використовується у діагностиці хронічного алкоголізму. 

Його вміст визначають за:
-проведення професійних медичних оглядів
-відновлення водійського посвідчення, яке було вилучено через водіння у нетверезому вигляді
-моніторинг ефективності терапії алкоголізму в динаміці

Крім визначення рівня сироваткового УДТ у діагностиці хронічного алкоголізму використовують опитувальні методи. Але досвід подібних опитувань показує, що заповнення коротких анкет не відображає достовірну інформацію та потребує додаткового лабораторного підкріплення.

Ряд біохімічних аналізів, що призначаються у діагностиці хронічного алкоголізму (визначення підвищеної активності гамма-глутамілтранспептидази (ГГТ) та амінотрансферази) також не завжди досить специфічні. І можуть змінюватись при інших станах (наприклад, при патологіях печінки, не пов'язаних із вживанням алкоголю).

Щоб підтвердити або спростувати хронічну алкогольну інтоксикацію, визначають якісний та кількісний вміст вуглевод-дефіцитного трансферину. Рівень сироваткового УДТ є специфічним лише у разі хронічного алкоголізму та не змінюється при інших патологічних станах.

Рівень УДТ дозволяє оцінити як довго людина вживає алкоголь у високих дозах, а також допомагає відстежувати ефективність терапії, що проводиться. Дослідження допомагає в оцінці ремісії (видужання) або виникнення рецидивів (відновлення прийому алкоголю).